Упрощенная HTML-версия
«Соборна, вільна Україна – одна на всіх як оберіг»
Як відомо, без минулого немає
майбутнього. І саме у минуло-
му слід шукати підґрунтя для
єдності країни, що перетворює
населення держави на народ та
націю.
Одним з найважливіших днів
в історії українського народу по
праву вважається 22 січня, коли
вся Україна відзначає день, який
має велике історичне значення -
День Соборності України.
Цей день є особливим,
оскільки він зміг об’єднати в собі
дві різні за змістом, але єдині по
духу історичні події, які бага-
то в чому визначили подальшу
долю України: прийняття Цен-
тральною Радою IV Універсалу,
який проголосив незалежність
УкраїнськоїНародної Республіки
та проголошення Акту Злуки
УкраїнськоїНародної Республіки
та Західноукраїнської Народної
Республіки
для
утворення
соборної української держави.
Чи готові ми, українці, у такий
нелегкий для України час, коли
не припиняються воєнні дії у
зоні антитерористичної операції
на Сході України, бути вірними
дочками і синами України, не
втратити свою єдність і силу,
пережити всі складнощі, які ста-
вить перед нами життя.
Аби впоратися з ними,
сьогодні,
кожному
з
нас
необхідно зуміти не втратити
«соборність» - духовну єдність
українців, цілісність і багатство
українських земель.
Нехай в цьому нам допоможе
творчість духовного учителя і
наставника Тараса Григоровича
Шевченка – оберега української
мови і державності. Тож єднання
повинне починатися саме з ньо-
го.
Читати,
розуміти
те,
що
заповідав
Шевченко
українському народові у своїх
творах, означає - ставати ближ-
чими один до одного, єдиними
у своїй любові до України. Він,
як ніхто інший, мріяв про гур-
тування українців, їх підняття
на нові культурні та економічні
щаблі.
Все життя він шукав відповідь
на питання, яке вперше поста-
вив у «Давидових псалмах»: «Хто
ж пошле нам спасеніє, верне до-
бру волю?».
Тоді ж він знайшов відповідь:
«Обнімітеся, брати мої, молю
вас, благаю». І підтвердив її в
кінці життєвого шляху - дорогу
до добра знайде лише єдиний
народ. «Єдиномисліє подай і
братолюбіє пошли» – визріла
його молитва до Бога за рік до
смерті.
Шевченко не лише молився
про єдність, він творив і беріг
її. Він знав хвилини відчаю від
безвиході, слабкості друзів, глу-
хоти людей. На Кос-Аралі він
писав: «Либонь, уже десяте літо,
як людям дав я «Кобзаря», а їм
неначе рот зашито».
І він добивався правди, а не
визнання власних заслуг. І він
ніколи не боявся говорити прав-
ду: «Серце болить, а розказувать
треба».
Могутнє слово і віра Коб-
заря на межі століть допомог-
ли «створити» незалежність
України, бути їй такою, якою
вона є сьогодні – вільною і демо-
кратичною.
Спасибі Шевченкові за те, що
він мав таку віру, дав нам її зра-
зок.
Чи здатні ми сьогодні почути
поетову молитву за рідний край,
благання єднатися заради доброї
долі і матері, і сина, і всіх, хто є
зараз, і хто буде після нас на цій
землі, оспіваній і оплаканій її
люблячим і великим сином?
Звісно. Наша доля і доля всієї
України – у наших руках.
Лише в єдності дій та
соборності душ можемо досяг-
ти величної мети – розбудови
економічно й духовно багатої,
вільної й демократичної України.
Незалежно
від
партійної,
Саксаганський вісник
4