Упрощенная HTML-версия
Колекціонер «машин часу»
Напевно, навіть при велико-
му бажанні, не знайдеться лю-
дини, яка б ніколи нічого не
збирала: чи то в дитинстві, а чи
вже в усвідомленому дорослому
житті. Проте для одних це було
лише тимчасовою забаганкою,
для інших – забавою, і лише для
небагатьох стало справою всьо-
го життя.
Мешкає така людина і в на-
шому славному місті, людина,
яка присвятила своїй пристрасті
весь вільний час – колекціонер
«машин часу» - Беркало
В’ячеслав Федорович.
Усім відомо: комусь з народ-
ження до вподоби вірші, музика
чи картини, а йому з дитинства
подобались автомобілі. Дуже по-
любляв допомагати батькові, що
називається «порпатися у мо-
торах». З плином часу вирішив
відродити улюблені батьківські
дітища, і ось уже 14 років поспіль
не може зупинитися. Його
колекція ретро авто викликає
захват у тих, хто ніколи й не
цікавився історією вітчизняного
автомобілебудування; та навіть
у тих, хто може похизуватися но-
венькими «Тойотами», «Пежо»
та «БМВ» дух перехоплює від
малесенького «горбатого» «За-
порожця», від «Вілліса», котрий
бачив жахіття війни, а також від
мотоколяски, один погляд на яку
викликає посмішку та згадку
про фільм «Операція И». А чого
варте хвилююче здригання від
гучного рокоту вантажних «по-
луторок» чи мотоциклів, що так
знайомі нам з фільмів про Вели-
ку Вітчизняну війну.
Під час проведення районних
та міських свят перлини його
колекції стають окрасою усіх
районів міста і, зокрема, Сакса-
ганського. Безліч виставок пред-
ставлено щоразу під час урочи-
стих заходів з нагоди визначних
державних свят у сквері імені
Артема, кожна з них захоплює
своєю неповторністю та красою,
проте біля виставки ретро ма-
шин завжди найбільше скупчен-
ня народу, кожен намагається
сфотографуватися
на
фоні
різнокольорових, які отримали
друге життя, красунь, торкнути-
ся рукою до історії, згадати діда-
прадіда, у якого був такий же
автомобіль. Ветерани не прихо-
вують сльози на очах, згадуючи
буремну юність. Юні хлопчаки
встигають хоч на пару хвилин
стати «шоферами» мало не всіх
виставлених автівок. За цим усім
збоку з гордістю та трепетним
завмиранням серця спостерігає
він – господар і батько своєї
колекції. Здається, ніби тільки
вчора це все розпочалося…
Першим його автомобілем
стала мотоколяска.
-
Я просто приїхав у гості
до товариша, що мешкає в
Дніпропетровську, побачив це
диво техніки й закохався з пер-
шого погляду, - з блиском в очах
розповідає В’ячеслав Федоро-
вич. – Потім був «Москвич 407»,
як у батька, далі – «ГАЗ-67», і
так закрутилося, завертілося…
Сьогодні я можу похизувати-
ся всіма автомобілями постра-
дянського періоду, крім тих,
на яких возили високопостав-
лених посадовців, а також 4
вантажівками та чо-
тирма десятками мотоциклів.
У кожної авто- та мототехніки
своя історія й своя родзинка,
кожен з них має свою сталеву
душу, зрозумілу лише істинному
цінителю.
-
В’ячеславе Федоровичу,
скажіть, будь-ласка, чи прино-
сить Ваше захоплення якийсь
прибуток, чи лише задоволення?
-
Ви знаєте, - сміється, -
справжнє задоволення дорожче
за будь-які багатства світу.
-
Чи берете Ви зі своїми
«підопічними» участь у вистав-
ках, фестивалях тощо?
-
Звісно! І не просто бе-
ремо участь, а ще й займаємо
призові місця! Наприклад, у
2010 році на фестивалі «Авто-
Саксаганський вісник
20