Упрощенная HTML-версия
У 2014 році виповнюється
20 років як Указом Президен-
та України було започаткова-
но відзначення Дня медичного
працівника України. Протягом
цих років серйозні випробування
звалилися на плечі вітчизняної
медицини: це і «розвальні
дев’яності», і нелегкі часи змін
та реформ. Але незважаючи на
все це вона вистояла і багато
в чому тут заслуга попередніх
поколінь, які змогли закласти
той потужний фундамент, на
якому виросла одна з найкращих
медичних систем.
Не були виключенням і
криворізькі
медпрацівники.
Тому сьогодні сторінки нашого
журналу в рубриці «гість номе-
ру» ми присвятимо Омелянен-
ко Розалії Петрівні людині, яка
має безпосереднє відношення до
бурхливого розвитку медичної
системи нашого міста, людині
яка 43 роки віддала медицині
м. Кривого Рогу, із них 41 рік на
посаді головного лікаря. кава-
леру орденів «Трудового Черво-
ного прапору» та «Знаку по-
шани», нагородженої медаллю
«За трудові досягнення», дипло-
мом ВДНГ УРСР, грамотою ДК
УРСР з питань будівництва,
Орденами «За заслуги перед
містом І та ІІ ступенів»,
відзнакою
Дніпропетровської
облдержадміністрації «За розви-
ток регіону».
Розаліє Петрівно, з чого роз-
почнемо?
Напевно з самого початку
(посміхається).
Народилася 6 червня 1928
року в м. Чернігів в сім’ї служ-
бовця.
Отримала
медичну
освіту спочатку в Першому
Ленінградському
Медичному
інституті імені Академіка І. П.
Павлова, а потім в Київському
медінституті за спеціальністю
«Акушерство і гінекологія». В
1953 році за розподілом приїхала
до м. Кривого Рогу.
В
одному
з
попередніх
інтерв’ю Ви розповідали, що
Вам з мамою випали випробу-
вання жити в роки нацистської
окупації. Як вдалося вижити в
ті важкі часи?
Ви знаєте, насправді, нам
дуже сильно пощастило: за
рідкісним випадком в ті часи,
староста нашого селища (с.
Києнка Чернігівської області)
піклувався дітьми та вдовами,
а продукти і тварин відбирав
у тих сімей, в яких залиши-
лись дорослі чоловіки. Хоча
останні два місяці ми з мамою
вимушені були переховувати-
ся в партизанському загоні від
можливих репресій, і як пізніше
виявилось недарма, адже після
звільнення нашого села знайшли
«поліцейські списки», в яких ми
були перші.
Чим запам’яталось навчання
в Ленінграді?
У нас було насичене студентсь-
ке життя. Незважаючи на те, що
місто недавно пережило таку
трагедію, вже працювали мага-
зини, державні установи, закла-
ди культури тощо. Жили ми в
тих самих «гренадерських казар-
мах» де свого часу жили Лермон-
тов М. Ю. та Достоєвський Ф. М.
Хотілось би у своїх спогадах зга-
дати про викладачів. Більшість
з них були фронтовиками,
мали колосальний досвід і були
справжніми
професіоналами.
Такі, як наприклад, голов-
ний хірург ВМФ СРСР Юстин
Юліанович Джанелідзе.
Після закінчення навчання у
1953 році Вам прийшлось зро-
бити «доленосний вибір». Чому
саме Кривий Ріг?
Взагалі то мені пропонува-
ли залишитися працювати в
Київському медінституті, в яко-
му я закінчувала навчання у
зв’язку з тим, що клімат в м.
Ленінград мені не підходив. Та
мене цікавила практика, а м.
Кривий Ріг в ті часи бурхливо
розвивалось і потребувало ме-
дичних кадрів. Доречі це було
місто де лікарів, як ніде інше за-
безпечували квартирами.
Яким Ви тоді побачили Кри-
вий Ріг?
Гість номеру: Омельяненко Розалія Петрівна,
головний лікар КЗ «Криворізька міська лікарня №5» ДОР
протягом 1956-1996 років
Саксаганський вісник
18