Упрощенная HTML-версия
був мамин оберіг. В одному з за-
пеклих боїв він випав з кишені і
я отримав поранення.
Ніколинезабудутих,хтовіддав
своє життя за Батьківщину. Тоді
був девіз: «За Батьківщину! За
Партію! Вперед!»
Наказами Верховного Го-
ловнокомандувача
нашому
з’єднанню, в тому числі мені,
було оголошено подяку за виз-
волення міст Дніпропетровська,
Дніпродзержинська, Нікополя,
Кривого Рогу та ін.
Закінчив
війну
в
Чехословаччині у 1945 році.
- Андрію Андрійовичу, більшу
частину часу бійці воювали,
але ж були і короткі моменти
відпочинку?
Звичайно, в цей час бійці
писали додому листи рідним,
читали
газети,
влаштову-
вали
червоногвардійську
самодіяльність,
намагалися
проводити час, так би мовити,
веселіше, так і жили...( пауза ).
-
Які моменти війни Ви
пам’ятаєте як найщасливіші?
Найщасливіший, коли лист
отримаєш з дому, то вже знаєш,
як вони там живуть, чи всі
здорові. Адже телефонів не було,
а лист прочитаєш – і ніби вдома
побував.
- Що Ви відчували, коли визво-
ляли від фашистів територію
іншої країни?
Звичайно, почуття викона-
ного обов’язку й немовірну
гордість. Я багато де був, але
завжди тягнуло на Батьківщину.
Батьківщина – це понад усе. Ми
не забували звичаї і завжди при
будь-яких обставинах тримали
себе гідно.
- Андрію Андрійовичу, що Ви
можете побажати молодому
поколінню?
Це дуже складне питання.
Молодь повинна зрозуміти,
що життя можна покращити
тільки власною працею. Війна
була страшна... Бажаю молодо-
му поколінню жити в злагоді
і ніколи не бачити жахливих
людських страждань.
Визволитель м. Кривого Рогу,
інвалід війни – Тимофєєва Юлія
Петрівна.
Тимофєєву Ю. П. за бойові
заслуги нагороджено орденом
Вітчизняної війни 2-го сту-
пеня, медаллю «За відвагу»,
має
ювілейні
нагороди.
Війну закінчила рядовим, на
теперішній час військове звання
– підполковник.
За трудові досягнення
та громадську діяльність Юлія
Петрівна є повним кавалером
почесної відзнаки «За заслуги пе-
ред містом», має почесний знак
«80 років Дніпропетровської
області».
- Юліє Петрівно, як Ви, жінка,
пройшли мужнє випробування
війною?
Як і у всякій справі, на війні
головний герой – людина.
Батьківщину захищали всім на-
родом. Достовірно відомо, що
за чотири воєнні роки на фронті
служили у різних родах військ
понад 880 тисяч жінок. Жінка і
війна - поняття не сумісні. Ніжне
слово жінка асоціюється зі сло-
вами життя, мати, подруга, ко-
хана. Але коли моїй Батьківщині
знадобилась моя допомога і тре-
ба було захищати Батьківщину,
захищати життя, життя своїх ще
не народжених дітей і онуків.
Про інше я не думала.
Воювала у складі Третього та
ЧетвертогоУкраїнськихфронтів,
брала участь у звільненні
України, Польщі, Чехословаччи-
ни, Німеччини. Нікопольсько-
Криворізькій
операції,
визволенні Дніпропетровщини.
Так і дійшла до м. Кривого Рогу.
Закінчила війну у Берліні в
1945 році.
- Що Ви відчували в хвилину
небезпеки на бойовому посту?
У хвилину небезпеки, як і
будь-яка людина, відчувала
страх, навколо вибухи, бомби,
але треба було стояти на посту і
виконувати свій обов’язок.
- Юліє Петрівно, Що Вам
найбільше запам’яталося з
військової служби ?
Дуже запам’яталися перші
винесені з поля бою поранені,
надання їм допомоги. Мені було
17 років, коли я побачила на полі
бою поранених, вбитих. Трива-
лий час не могла прийти в себе,
мене кликали і смикали за халат,
а я не могла поворухнутися, поки
не опанувала себе. Після цього
мене перевели до зв’язківців 46-
го батальйону зв’язку.
Солдати знали, що смерть
чекає на багатьох, що війна – це
не свято, не парад. І все ж луна-
ли на фронті пісні, жарти, сміх...
Життя тривало...
- Скажіть, Юліє Петрівно, чи
була у Вас улюблена пісня, яка в
ті важкі хвилини війни була в
серці з вами?
Так, «Вставай страна огром-
ная».
-Юліє Петрівно, що б Ви поба-
жали майбутньому поколінню?
Найголовніше – це світ без
війни, чисте, мирне небо над го-
ловою.
Пам’ятайте:
«Память о погибших бойцах
сохраняя,
Запомните их имена.
В песне великой о них вспоми-
найте,
Когда запоёт вся страна.»
Саксаганський вісник
6