Упрощенная HTML-версия
Купіна Валерія, 15 років,
КГ №91
Навіщо так? Навколо все мов-
чить.
Лиш голос свій та час даремно
гаєш.
Він мученик, він бачив ту не-
волю,
Яка була страшніша від усіх.
Така у нього Богом дана доля,
Що оминула радощі і сміх.
Тобі збирав поет у полі квіти,
Від щирого серденька дарував.
А що Ликера? Правди ніде діти
–
До смітника усе, що він зірвав!
Тепер же у твоїй руці підв`ялі
Тремтять від прохолоди
квіточки.
Спізнилась ти. Тарасика не
стало,
А замість – лиш біленькі
кісточки.
Іди собі. Назад не повертайся.
Біжи …Чи знайдеш ще тепло?
І більше перед ним не вибачай-
ся,
Бо він пробачив все тобі давно.
Варвара Рєпніна
Її любов ламали рівно двічі,
Бо стан забороняв простих
любить.
У неї не блищать прекрасні вічі,
Та остогидло їй на світі жить.
Варвара має надчутливу душу,
Ласкавості й добра їй не
бракує.
Пита себе: «За що страждати
мушу?»
Й серденька стук тривожний
чує…
Усе летіло, як в тумані сизім,
Знайомство, дружба, щирі по-
чуття...
Немовби доля так навмисно
Все повернула із самого забут-
тя.
Зігрітий дух, відтанувши не-
гайно,
Щось пристрасне у грудях роз-
будив.
Стріла кохання блимнула осяй-
но
І розпалила в серці диво з див.
Довірливо простягує долоні
Поетові, без фальші та брехні.
О, хто так гірко сльози лив
солоні,
О, хто ще так кохає в наші
дні?!
Та все минуло. “Різні”, - кажуть
люди.
Всі проти. Неможливо уявить,
Як дівчина з дворянської родини
Простолюдина може полю-
бить.
Його слова про неї дуже ніжні,
Ласкаві, наче вранішня трава.
“Вона була пречиста і
безгрішна,
Сестра моя. На жаль, лише
сестра.”
Нанайко Тіна, 7 років, КЗШ №
120
Тарас Григорович Шевченко
Десь колись в простій родині
Хлопчик народився,
Та не десь, а в Україні
В рідній Україні.
Щойно хлопчик став зроста-
ти,
Мріяв він багато.
Лани, ліс він малював,
Жалів рідну матір.
В Україні він зростав,
Мов бур’ян у тіні,
Та все болісно жадав
Щастя Україні.
Згодом віршами своїми
Прославляв країну,
Захищав, мов рідну матір,
Мову солов’їну.
На стіні ми бачили
Портрет у садочку,
То Тарас Григорович
Дивився з куточку.
Брови стис він і насупив,
Сумні очі сірі,
Мов зібрав він смуток той
По всій Україні.
Рєзнік Дар’я, 12 років, КЗШ №
124
Старий « Кобзар»
« Сонце йде і за собою день веде»
, -
Дідусь мій любить часто гово-
рити.
До чого ті слова, про що в них
мова йде,
10
Саксаганський вісник