Упрощенная HTML-версия
Де людина може знайти таку
духовну силу й міць, аби витри-
матинастількитяжкудолю? Уга-
рячому серці, в незламній волі, в
бажанні добра та справедливості
своєму рідному українському
народові. Він турбувався не про
себе, він турбувався про нас!
Всеохопність, масштабність
людських переживань створює
неповторний Всесвіт справжньої
людини, чудового митця – Тара-
са Шевченка.
Власний розум мислителя,
могутній інтелект, що зображує
життя у всеоб’ємності людсько-
го існування дозволяє поетові
глибоко, а головне, правдиво,
відображати внутрішній стан
безмірно покривджених людей,
які жили на нашій Батьківщині.
Тарас не міг закрити на це очі. У
нього щеміло в грудях, рвалось
серце на шматки від сваволі та
несправедливості, тому він пи-
сав. Писав для всіх і для кожного
як настанову, як пораду, як за-
стереження, бо він не міг інакше!
Ім’я людини, Всесвіт якої жер-
товний, самобутній та неповтор-
ний, відбито в генетичному коді
кожного українця, тому в наших
жилах тече воістину волелюбна
кров.
Твір-роздум
Діалог із зіркою
Ніч ступила своєю чорною
підошвою на мою половину
Землі, і всі впали під її тиском
у глибокий сон, не помічаючи
блискучих піщинок на гумовому
небосхилі.
Мені не спиться. Так багато пи-
тань вистукує молоде неосвічене
серце. Саме в цей час відкрився
славнозвісний «Кобзар», і через
поріг сторінок до мене прийшла
знайома постать, що зворушила
історію своїми словами.
-
«…І з ким я буду розмов-
ляти,
Кого розважати,
І перед ким мої думи
Буду сповідати?» - спитав мій
гість, налаштовуючи атмосферу
на
філософський лад.
-
Зі мною, дівчиною
простою. Заблукала я в цім
величезнім світі,
почуваюся
самотньою,
-
відповіла я .
-
«Немає з ким полюби-
тись,
Серцем поділитись…
Серце моє, серце моє!
Тяжко тобі битись
Одинокому…»
Я вирішила промовчати і не
виказувати свогомаленького по-
диву, викликаного неймовірною
здатністю Тараса Григоровича
розуміти мої почуття.
Настільна лампа освітлювала
місце зустрічі з поетом, як ву-
личний ліхтар освітлює двох
знайомих між собою перехожих.
-
Скільки часу вже мину-
ло, а майже нічого не змінилося:
все ті ж невирішені питання,
все ті ж безсонні ночі. Але ваше
найзаповітніше бажання по
волю збулося, на щастя, - продо-
вжила я.
-
«І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом...»
-
О! Ви, Тарасе Григорови-
чу, можете заспокоїтися: вас ми
пам’ятаємо.
Ви
заслужили
статус
найвидатнішого
українського
поета. Навіть на стогривневій
банкноті ваш портрет зобра-
жено… Та це не головне. Голов-
не, що ви своєю творчістю дали
значний поштовх у розвитку
нашої літератури і не тільки…
-
«Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє..,» - не стримав радості
митець.
-
Дякую вам, поете, за
вашу працю, за неймовірну віру
в нас – у майбутнє… Можна
мені поділитися з вами думками,
може, ви чимось зарадите?
-
Чого ти бажаєш, що в
тебе болить?
-
Та не те, щоб боліло. Про-
сто хочеться бути певною, що
правильно
живу, що зможу принести ко-
ристь цьому світові.
-
«Один у одного питаєм:
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
12
Саксаганський вісник